Щодо стягнення заборгованість за аліментами

Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення заборгованості за аліментами, суди виходили з того, що аліменти на користь позивачки вже стягнуті рішенням суду та повторному стягненню не підлягають, а визначена державним виконавцем заборгованість за аліментами підлягає стягненню з відповідача в порядку, передбаченому Законом «Про виконавче провадження».
Проте колегія суддів ВССУ не погодилась з такими висновками судів і зазначила таке.
Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу батьки зобов’язані утримувати дитину.
За положеннями ст. 194 СК аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більше як за три роки, що передували пред’явленню виконавчого листа до виконання. Якщо аліменти не стягувалися у зв’язку з розшуком платника аліментів або у зв’язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до ст. 187 СК, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.
Указана норма матеріального права визначає порядок стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час та заборгованості за аліментами, що утворилася при їх відрахуванні за заявою платника, поданою відповідно до ст. 187 СК.
Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачено ст. 74 Закону «Про виконавче провадження», відповідно до ч. 7 якої суд вирішує питання заборгованості лише у разі спору про її розмір.
Таким чином, при відсутності такого спору заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону, а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості.
Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення заборгованості за аліментами, суди в порушення норм матеріального та процесуального права не звернули уваги на те, що відповідач заперечує визначений державним виконавцем розмір своєї заборгованості за аліментами, вказуючи, що виконавець неправильно обчислював розмір аліментів, не врахував додатково представлені ним довідки про зарплату та суми аліментів, які він добровільно сплачував шляхом поштових переказів.
Отже, у порушення вимог ст. ст. 212 — 214, 303, 315 ЦПК суди не встановили та не визначились з тим, чи наявний між сторонами спір щодо розміру заборгованості за аліментами та які норми матеріального права, у разі його наявності, підлягають застосуванню. Залежно від встановлення таких юридично важливих обставин та оцінки доказів належить вирішити, чи є обраний позивачкою спосіб судового захисту належним.
Такого висновку ВССУ дійшов при розгляді справи № 6-850св17.