Слід розділяти оціночні судження від тверджень про факти

Для спростування недостовірної інформації і захисту честі і гідності суди повинні правильно розмежувати оціночні судження від тверджень про факти. При цьому спростування недостовірної інформації не є способом цивільно-правової відповідальності.
Такого висновку дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в справі № 6-13198св17. ВССУ не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що поширена відповідачем інформація про позивача є недостовірною і порушує його права, свободи, порочить честь і гідність і ділову репутацію, оскільки не було надано належних доказів, що її підтверджують.
Колегія суддів роз’яснила, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації і з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням.
Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи висловлюванням суб’єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Суду слід уважно розрізняти факти і оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, ця вимога є нездійсненною, вона є порушенням самої свободи поглядів — основної частини права, гарантованого ст. 10 Конвенцій (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).
Судам слід оцінити, чи є поширене висловлювання суб’єктивною оцінкою реальних фактів, подій і чи подано воно у формі, яка адекватно, недвозначно характеризує суб’єктивний характер судження, або викладено у формі категоричного виводу, якоїсь оцінки певних фактів, які при судовому розгляді виявилися помилковими, — говориться в рішенні.
Також роз’яснено, що вимога про спростування недостовірної інформації не є способом цивільно-правової відповідальності, оскільки не має компенсаційного і майнового характеру, але на засоби масової інформації може бути покладений обов’язок опублікувати спростування, у разі, якщо доведена її недостовірність