Заява позивача про залишення його позову без розгляду не свідчить про необґрунтовані дії

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі — ВССУ) при розгляді справи № 6-15926св15 надав роз’яснення, щодо питання компенсації витрат відповідача у зв’язку з поданням позивачем заяви про залишення позову без розгляду.

В ухвалі суду, зазначається що відповідно до ч. 3 ст. 89 ЦПК у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимогу про компенсацію здійснених витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У ході розгляду даної справи апеляційний судом, стягнення судових витрат, що понесені відповідачем за проведення судово-почеркознавчої експертизи, здійснювалися відповідно до того, що позивач після проведення експертизи подав заяву про залишення його позову без розгляду, а, отже, здійснив необґрунтовані дії.

Колегія суддів ВССУ не погодилася з таким висновком суду, вказавши таке.

Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача — це форма закінчення справи без прийняття рішення. Зазначене процесуальна дія — це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.

Отже, саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необгрунтованими діями позивача, оскільки це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК, які не містить обмежень у його реалізації. Крім того, звернення до суду з позовом є суб’єктивним правом позивача, гарантованим ст. ст. 55, 124 Конституції, і безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

Таким чином, за змістом ч. 3 ст. 89 ЦПК для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов’язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду — встановити і вказати про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним вчинені в ході розгляду справи, і в чому вони виражені, в зокрема: чи діяв позивач недобросовісно і пред’явив необгрунтований позов; або систематично протидіяв правильному і швидкому вирішенню спору; або недобросовісний позивач переслідував протиправну мету, здійснював утиск прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисними і яка ступінь його провини і чим це підтверджується.