КОМЕРЦІЙНА ТАЄМНИЦЯ, НОУ-ХАУ, СЛУЖБОВА ТАЄМНИЦЯ ЯК САМОСТІЙНІ ПРАВОВІ КОНСТРУКЦІЇ

Сучасне правове поле України містить ряд неузгоджених моментів щодо визначення правового режиму і співвідношення таких важливих в сфері підприємництва об’єктів як комерційна, службова таємниці ї ноу-хау, що є значною перешкодою у забезпеченні правової охорони добросовісної конкуренції між рівноправними суб’єктами господарювання в умовах ринкової економіки.

У статті 505 Цивільного кодексу, під комерційною таємницею розуміється „інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію”.

Згідно із ч. 1 ст. 36 Господарського кодексу України відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, які становлять комерційну таємницю та спосіб їх захисту визначаються суб’єктом господарювання відповідно до закону.

Не завжди в законодавстві проведене чітке розмежування службової і комерційної таємниць. Так, наприклад, цивільне законодавство Російської федерації установлює єдиний правовий режим для цих об’єктів.

Нормативно-правова база України, поняття й ознаки службової таємниці достатньою мірою не розкриває. У Наказі Міністерства транспорту та зв’язку України «Про затвердження Інструкції про проведення контрольних заходів фінансово-господарської діяльності підгалузей, об’єднань, підприємств, установ та організацій системи Міністерства транспорту та зв’язку України» [1] наводиться таке визначення службової таємниці — склад і обсяг відомостей, що є в розпорядженні конкретного підрозділу державного фінансового контролю або її посадової особи стосовно об’єктів контролю, контрольних, правоохоронних та інших державних органів, їх працівників, способів досягнення визначених законодавством завдань, що необхідні для якісного проведення контрольно-ревізійних дій, забезпечення відповідної їх раптовості та ефективності і які з цієї причини на певний період не підлягають зовнішньому чи внутрішньому розголошенню.

Таким чином, обов’язок нерозголошення службової таємниці покладено на компетентний державний орган, а особливість режиму комерційної таємниці полягає в тому, що забезпечення його відбувається виключно відповідним суб’єктом господарювання – власником комерційної таємниці

У словнику Ожегова [2] термін «службовий» розкривається як «віднесений до служіння, призначений для виконання обов’язків, а також – допоміжний, другорядний». Тобто термін «службовий» має на увазі вертикаль, засновану на підпорядкуванні, а не рівні стосунки між учасниками. Правова конструкція комерційної таємниці не містить посилань на будь-яку «підлеглість».

На нашу думку, правовідносини, об’єктом яких виступає службова таємниця є відмінними за своєю сутністю від правовідносин щодо комерційної таємниці, такі відносини можуть виникати в сфері державного управління, підтримання правопорядку, державної безпеки тощо, а цінність відомостей, що входять до складу комерційної таємниці, для окремого суб’єкта господарювання в підтриманні власної конкурентоспроможності шляхом забезпечення їх конфіденційності.

Питання розмежування ноу-хау і комерційної таємниці тривалий час залишається спірним в Україні і не вирішено остаточно до сьогоднішнього дня, такому стану речей сприяє відсутність достатньо розробленого понятійного апарату законодавства. На відміну від комерційної таємниці дефініція «ноу-хау» практично не розроблена.

Правова доктрина містить суперечливі визначення, відповідно до яких комерційна таємниця і ноу-хау ототожнюються, розмежовуються як різнорідні об’єкти, розглядаються відповідно як родове і видове поняття. Іноді визначення поняття «ноу-хау» взагалі вважають непотрібним.

У листі міністерства освіти України «Щодо «ноу-хау» у статутному фонді товариства» «відносини, що виникають у зв’язку з набуттям і здійсненням права на «ноу-хау» не регулюються законодавством України» [3]. Проте поняття «ноу-хау» можна віднайти в багатьох нормативно-правових актах України: Законах „Про інвестиційну діяльність” „Про режим іноземного інвестування”. „Про оподаткування доходів підприємств і організацій”, „Про охорону прав на сорти рослин”, „Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій”, „Про оподаткування прибутку підприємств”, Наказ фонду Державного майна України від 19.05.2004 року № 969 та ін. Спираючись на аналіз положень чинного законодавства можна дійти висновку про схожість правових конструкцій комерційної таємниці та ноу-хау за такими спільними ознаками як комерційна цінність відомостей; тотожність сфер використання (промисловість, виробництво, технології тощо); встановлення правового режиму правомочним суб’єктом самостійно, без посередництва спеціально уповноважених органів; можливість практичного застосування; збереження секретності відомостей власником іншою уповноваженою на здійснення контролю особу.

Виконавчим комітетом Міжнародної асоціації з охорони промислової власності, визначено, що ноу-хау складається з таких технічних, комерційних, адміністративних, фінансових або іншого роду навичок та досвіду, які можуть дістати своє практичне застосування на фірмі окремого підприємця та в інших офіційних організаціях і установах.

Регламентом Комісії ЄС №772/2004 від 27 квітня 2004 щодо застосування частини третьої статті 81 Договору (про заснування Європейського Співтовариства) «ноу-хау» визначається як «сукупність незапатентованої практичної інформації, яка отримана завдяки досвіду та випробуванням та є: секретною, тобто не загальновідомою чи легкодоступною; істотною, тобто важливою та корисною для виробництва контрактної продукції; визначеною, тобто описаною у достатньо повний спосіб так, що можна підтвердити, що вона відповідає критеріям секретності та істотності» [4].

Отже, ноу-хау відрізняється ознакою конфіденційності, як і комерційна таємниця. Разом з тим, суб’єктом, віднесенні тієї чи іншої інформації до «ноу-хау» є прерогативою винахідника, що суперечить концепції права на комерційну таємницю.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» в ст. 1 під «ноу-хау» розуміє сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих [5].

Навички і досвід, знання є явищами суб’єктивними, а із змісту положень чинного законодавства випливає, що комерційна таємниця є інформацією, тобто визначеною ознаками об’єктивізму субстанцією, формально не пов’язаною із суб’єктивними якостями особи.

Власником комерційної таємниці може бути лише суб’єкт господарювання, а права на «ноу-хау» – як суб’єкт господарювання, так і фізична особа, що не має такого правового статусу.

В контексті співвідношення таких видів інформації як ноу-хау і комерційна таємниця можна виділити ряд відмінних ознак, серед яких: порушення прав на «ноу-хау», на відмінну від порушення прав на комерційну таємницю, наступає лише в межах цивільної юрисдикції;. зміст комерційної таємниці – об’єктивна інформація, «ноу-хау» може включати суб’єктивні характеристики (досвід, навички, знання); «ноу-хау» може існувати поза суб’єкта господарювання, комерційна таємниці – ні; повна або часткова конфіденційність (секретність) «ноу-хау» (в окремих випадках, відомості «ноу-хау» можуть ставати загальнодоступними), комерційна таємниця завжди секретна інформація; умови конфіденційності, щодо «ноу-хау» і комерційної таємниці встановлюються у різний спосіб.

Проект Закону «Про охорону прав на комерційну таємницю» містить така визначення: «ноу–хау ? непатентована практична інформація, що становить комерційну таємницю, отримана завдяки досвіду та випробуванням, та є: 1) секретною, тобто не загальновідомою чи легкодоступною; 2) істотною, тобто важливою та корисною для виробництва контрактної (виробленої із застосуванням ліцензованої технології) продукції, та 3) визначеною, тобто описаною в достатньому обсязі для того, щоб було можливо перевірити її на відповідність критеріям секретності та істотності» [6]. Вважаємо, що розкриття поняття «ноу-хау» в такий спосіб є недостатньо конкретизованим, це може призвести до ототожнення різних за своєю сутністю понять «комерційна таємниця» і «ноу-хау».

В спеціальному нормативно-правовому акті, варто врахувати всі особливості відмежування комерційної таємниці від «ноу-хау», а також можливість і порядок переходу одного правового режиму в інший. Так, пропонуємо офіційно встановити, що при переході виключних прав на «ноу-хау» до суб’єкта господарювання, починаючи із моменту із відображення у балансі, до такого об’єкта застосовується режим комерційної таємниці. Особливу увагу необхідно приділити визначенню правомочностей винахідника щодо «ноу-хау».

Отже, комерційна, службова таємниці та ноу-хау являються різними правовими конструкціями, щодо яких необхідно встановлювати самостійні і відмінні правові режими, шляхом розробки нових і узгодження в напрямку деталізації існуючих норм законодавства України.

Посилання::

1. Наказ Міністерства транспорту та зв’язку України „ Про затвердження Інструкції про проведення контрольних заходів фінансово-господарської діяльності підгалузей, об’єднань, підприємств, установ та організацій системи Міністерства транспорту та зв’язку України (Інструкція, п.2.21)” № 290 від 09.06.2005 ( Наказ скасовано на підставі Наказу Міністерства транспорту та зв’язку України № 275 від 28.03.2006).

http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1078.4745.0

2. Ожегов С.И. Толковый словарь русского языка / С.И. Ожегов. ? [24-е изд.]. ? М.: Русский язык, 1972. С.673.

3. Лист Міністерства освіти і науки України „Щодо „ноу-хау” у статутному фонді товариства” від 30.10.2002 № 16-07/3483

http://zakon.nau.ua/doc/?code=v3483290-02

4. Official Journal L 123, 27.4.2004, p. 11. Набув чинності 1 травня 2004 року та замінив Регламент №240/96.

http://europa.eu/legislation_summaries/competition/firms/l26108_en.htm

5. Закон України „Про інвестиційну діяльність” № 1560-XII від 18 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991 р. – № 47. – ст. 646

6. Проект Закону „Про охорону прав на комерційну таємницю” від. 28.11.2008.

http://www.sdip.gov.ua/ua/normative_acts.html

юрист Симбирская Є. В.